Студентка третього курсу медичного факультету Ілона Когут біологією цікавилася з раннього дитинства. Спочатку були розвивальні книги та ігри, згодом олімпіади й гуртки у школі, потім – Мала академія наук. Усе це разом викристалізувалося в зріле й цілком самостійне рішення: з безлічі професійних шляхів обрати саме медицину.
– Ілоно, з якими думками та мріями розпочинаєте 2024-й рік?
– Мрію про закінчення війни. Оскільки мене очікує досить важкий семестр: велика кількість іспитів, «Крок», ОСКІ, доволі складна сесія, також розпочинаю цей рік з думками, як правильно себе налаштувати та де взяти наснаги та сили для цього й не вигоріти.
– До слова, чи є у вас власний секрет, як не вигоріти?
– Не зосереджуватися на справі, яка наразі не надихає. Краще, якщо, звісно, є така можливість, відкласти її на потім, аніж витрачати на неї багато часу та енергії, а результат не виправдає вкладені зусилля. Треба також перемикатися, робити короткі паузи на відпочинок. Під час того, коли я вчуся, також вмикаю заспокійливу музику, мені це допомагає.
– Чи змінила вас війна?
– Безперечно, війна вплинула на мене. Ще 2014 року, коли я була зовсім дитиною, це вже сприймалося як щось дуже страшне й незвичне, несло певні зміни в моєму формуванні як особистості. Саме ж повномасштабне вторгнення внесло ще більші корективи. Мабуть, я значно подорослішала та зрозуміла, наскільки сильно потрібно цінувати все те, що є в нас зараз: більше цінувати рідних і близьких, життя загалом та отримувати радість навіть від простих повсякденних справ. Тепер я ще більше пишаюся тим, що українка.
– Як рятуєтеся від негативних новин і захищаєте свою психіку?
– Насамперед я це намагаюся сприймати не як негатив, а як наші реалії. Не треба відсторонюватися від цього, адже це наше життя, наша буденність, від якої нам не треба тікати. Але все ж таки, звичайно, іноді певні події викликають стійкі негативні емоції. Тоді найкращий спосіб допомогти собі, якщо є можливість, – це донатити нашим військовим, долучатися до різних волонтерських акцій. Зокрема, тих, що діють у нашому університеті: виготовлення окопних свічок, плетіння сіток, донація крові. Є й безліч інших волонтерських проєктів, долучаючись до яких, ми допомагаємо собі та іншим не падати духом, водночас знайомимося з новими людьми, з якими проводимо час заради спільної мети. Це досить позитивно впливає на метальне здоров’я, адже ми комунікуємо, ділимося думками й це покращує наш психоемоційний стан.
Потрібно також піклуватися про себе: влаштовувати дні відпочинку, налагодити нормальний сон і харчування, старатися виконувати руханку вранці. Дозволяти собі розслаблення та спокій: хоча б на 10-15 хвилин усамітнитися, просто послухати своє дихання. А найголовніше – проживати власні емоції, якими б вони не були, не пригнічувати їх.
– Маєте місце сили?
– Так, це мій рідний дім – місце, де я почуваюся у спокої та гармонії поруч з рідними та важливими мені людьми.
– Якщо вам довелося б відрекомендувати себе людині, яка бачить вас вперше, що розповіли б насамперед?
– Я дуже чуйна людина, ніколи не кину в біді та завжди прийду на допомогу. На мене можна покластися. Віддана своїй справі, активно підтримуватиму нові ідеї та допомагати в їх розвитку, креативно підходжу до виконання будь-якої роботи й ніколи не залишу розпочате на пів дорозі, буду йди до кінця, незважаючи на перешкоди.
– Як вважаєте: які ваші сильні риси?
– Упевненість у собі, відданість своїй справі, чесність і щирість – це саме ті риси, які в мене сформували батьки ще з дитинства.
– Розкажіть про ваш «достудентський» період. Де народилися, в якій родині? Де навчалися? Чим захоплювалися?
– Я народилася в Луцьку – це невелике, але дуже комфортне місто. У родині ніхто не був дотичний до медицини, лише частково бабуся, яка працює на Львівщині в реабілітаційному центрі з дітками, які мають сколіоз. Навчалася у гімназії №21 ім. Михайла Кравчука, де мала нагоду вперше спробувати себе у науковій діяльності: щороку ми виконували курсові роботи, що дало мені багато навичок для майбутнього. Часто в школі нам розповідали про Малу академію наук, куди я все ж таки вирішила піти та спробувати себе в написанні наукової роботи на базі Волинського національного університету ім. Лесі Українки.
З дитинства захоплювалася ще вокалом, брала участь у різних концертах. З юних літ розпочалася й моя волонтерська діяльність: моя мама прищепила мені любов до тварин, ми завжди разом допомагали в пошуку прихистку, перетримки чи годування тварин. Нині активно продовжую займатися цим і надалі.
– Які події з вашого дитинства, шкільних років особливо вплинули на ваше формування?
– Дуже часто в дитинстві мені купували книжки на тему природи, біології, і мене це дуже почало цікавити. Я зростала дуже допитливою, батьки сприяли цьому й ще більше купували мені тематичних книг та ігор. Майже кожна гра в мене полягала в лікуванні іграшок чи батьків.
Щодо важливих подій у шкільному віці – то це мій вступ до Малої академії наук. У нас були щотижневі заняття в університеті на кафедрі фізіології людини, де я вперше познайомилася саме з цією дисципліною та збагнула, що хочу розвиватися в цьому напрямку.
– Хто з дорослих тоді був для вас найбільшим авторитетом?
– З рідних, безперечно, найбільшим авторитетом для мене були та завжди є мої мама й тато. Хоча вони й не дотичні до медицини, проте з дитинства підтримували мій вибір та допомагали втілювати його. Я завжди можу звернутися до них за порадою, вони мені підкажуть, як краще діяти в будь-якій справі. З відомих особистостей для мене авторитетом є пластичний хірург Ростислав Валіхновський. У старших класах я випадково натрапила на його сторінку у соціальних мережах, зацікавилася його діяльністю, почала більше читати й дізнаватися про це, врешті, також вирішила піти в медицину.
– Тож це був цілком самостійний вибір?
– Десь з класу шостого я почала брати участь в олімпіадах з біології, відвідувала гуртки, мене це почало дедалі більше цікавити. Пізніше, як уже згадувала, займалася на кафедрі фізіології у Волинському університеті. Тож це рішення визрівало поступово та цілком самостійно. Батьки лише його підтримали, порадили, як саме рухатися, і допомогли мені в цьому.
– Чому обрали для здобуття вищої освіти саме ТНМУ?
– Було дуже багато позитивних відгуків від знайомих випускників цього вишу. Вже ближче до вступу, коли я почала безпосередньо ознайомлюватися з університетом, мені дуже сподобалося, що, крім теоретичних знань, тут надають досить потужні практичні навички. Основним же моїм пріоритетом стала наявність очного навчання, адже в той час, коли я вступала, був період коронавірусу й більшість університетів перебували на онлайн-формі. Саме Тернопільський медичний університет навчався тоді очно. Дуже важливою також є відсутність корупції, що вирізняє наш університет з-поміж інших.
– Які найголовніші поради ви дали б нинішнім першокурсникам?
– Завжди мати впевненість у собі. Поставити собі мету й до неї рухатися. Не боятися вчитися на власних помилках, тобто, коли щось не вдається, не опускати руки. Ніколи не зупинятися на досягнутому, постійно розвиватися, адже медицина – це сфера, яка ніколи не стоїть на місці. Тож щодня потрібно шукати можливості дізнаватися щось нове, брати участь у тренінгах, конференціях.
– Ви активно долучаєтеся до громадської діяльності університету. Які напрямки вас приваблюють?
– До слова, мій брат, який уже закінчив юридичний університет, досить потужно займається громадською діяльністю в місті Ірпінь, де проживає. Саме його приклад на мене дуже вплинув і я теж захотіла не стояти осторонь громадських справ. У нашому університеті в мене була можливість провести лекції про ментальне здоров’я. Тож цього навчального року разом з друзями ми створили власний проєкт щодо ментального здоров’я під час війни. У його рамках провели майже 25 лекцій для учнів 2-11 класів у школах Тернополя та м. Дубно, що на Рівненщині.
Проводили на цю тему також і для студентів лекцію, на яку запрошували асистентку кафедри психіатрії Тетяну Іваніцьку. Цю просвітницьку програму разом з однодумцями й надалі продовжуватимемо та розширюватимемо і для школярів, і для студентів.
Я очолюю також регіональний комітет з медичної освіти в Українській медичній студентській асоціації (UMSA). Разом з колегами ми намагаємося змінювати життя студентів-медиків на краще, плануємо для цього багато проєктів. Оскільки ми лише розпочали свою діяльність, запрошуємо долучатися однодумців. Приєднуюся я також до проєкту «Скринька хоробрості», в рамках якого допомагаємо діткам, які борються з онкологічними захворюваннями, підтримуємо їх. У рідному місті, як уже згадувала, разом з батьками допомагаємо тваринам у притулку. У себе вдома зараз також маємо сім собачок. Деяких з них ми прилаштовуємо, інші залишаються у нас.
Обожнюю наукову діяльність! Першу наукову роботу писала, навчаючись в десятому класі, захищала її на обласному рівні. У майбутньому продовжила її написання під час навчання на другому курсі вже на базі нашого університету – на кафедрі фізіології людини. Присвячена ця робота впливу хронобіотипу на навчання студентів та школярів у ранковий час. Зараз працюю над науковими роботами з фармакології та патоморфології. Обов’язково продовжуватиму займатися наукою, в майбутньому хотілося б потрапити на всеукраїнські та міжнародні конференції.
– Вже визначилися зі спеціалізацією?
– Мене цікавить реконструктивна хірургія. Як вже згадувала, у шкільні роки познайомилася з діяльністю Ростислава Валіхновського. Мені це досить сподобалося й наразі свою думку не змінила. Втім, я ще не заглиблювалася в усі клінічні дисципліни, адже навчаюся на третьому курсі, лише входжу в практичні заняття, тож визначитися конкретно, враховуючи всі плюси та мінуси спеціальностей, ще не можу. Але поки що душа лежить до реконструктивної хірургії. У зв’язку з війною зараз є багато людей, які її потребують, тож мені ще більше хочеться займатися цим. Активно цікавлюся цим напрямком, новітніми технологіями в ньому, читаю багато статей, присвячених цій темі.
– Якого життєвого правила дотримуєтеся?
– Бути чесним і відданим своїй справі.
– Чого прагнете найбільше досягти?
– Прагну бути відданою своїй справі лікаркою, хорошою та чесною людиною, яка допомагатиме творити наше майбутнє, змінюватиме прийдешнє нашої України на краще.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА